ЦЕНТРАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ

Центральний музей ВВ МВС України був відкритий напередодні десятої річниці внутрішніх військ 25 березня 2002 року. Музей має шість залів, в яких розміщені експозиції та залу для перегляду різних відеофільмів із історії військ. 

ПЕРША ЗАЛА розповідає про перші кроки уряду України на шляху будівництва нашої незалежної правової держави.

В свій час великий Кобзар мріяв про вільну Україну, він писав: „І на оновленій землі Ворога не буде супостатаА буде син і буде мати І будуть люди на землі”.

За словами патріарха української державності Михайла Сергійовича Грушевського: ".. .із тисячоліть нашої історії Україна і українській народ переживають миттєвості, які випадають кожному народові лише один раз, коли появиться мо­жливість відновити державну самостійність". Лише в кінці двадцятого століттями змогли реалізувати цю можливість. Багатовікова боротьба українського наро­ду за свою свободу і самостійність завершилась проголошенням незалежної Української держави, що знайшло своє закріплення в Декларації про державний суверенітет та в Акті проголошення незалежності України.

16 липня 1990 року Верховна рада України ухвалила Декларацію, в якій про­голошується держаний суверенітет України як верховенство, самостійність, пов­ноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність.

24 серпня 1991 року Верховна рада України, здійснюючи Декларацію проДержавний суверенітет України, прийнятим актом урочисто проголосила незале­жність України та створення самостійної української держави - України.

1 грудня 1991 року пройшов всенародний референдум, який підтвердив Актпроголошення незалежності України, був вибраний президент України Л.М.Кравчук.

В перші місяці будівництва незалежної держави Верховна Рада України за­твердила державну символіку:

-          малий Герб України;

-          державний прапор України;

-          державний гімн України.

Верхова Рада України прийняла ряд законів із військових питань:

-          Про оборону України (6.12.1991 р.)

-          Про Збройні Сили України (6.12.1991 р.)

-          Закон України "Про загальний військовий обов'язок" (25.03.1992р.)

-          Закон України "Про Національну Гвардію України.

-          Закон України "Про міліцію України" (20.12.1990 р.).

-          Закон України "Про внутрішні війська МВС України" (26.03.1992р.) Зміни і до­повнення внесені 31 жовтня 1995 року.

-        Текст військової присяги.

З перших днів на шляху незалежності розпочалась велика робота щодо підготов­ки Конституції України. П'ята Сесія Верховної Ради України 28 червня 1996 року прийняла Конституцію України.

У вітринах розміщені перші документи, які були прийняті Верховною Радою України, Укази Президента України та інше ...

II ЗАЛ-1811-1941 РОКИ

Історія сил охорони правопорядку іде в глибину віків. Міністерство внутрі­шніх справ було вперше створено в Росії відповідно з указом Олександра І від 8 вересня 1802 року "Об учреждении министерств" за міністерством внутрішніх справ міцно закріпилась репутація найважливішого відомства Росії. Крім функції охорони правопорядку були віднесені різні адміністративно-господарчі справи. МВС були підпорядковані місцеві адміністративно-поліцейські установи, органи дворянства і міських слоїв населення, благочинства, управління іноземними по­селеннями, продовольча справа, Медична колегія, Головне поштове управління, управління деякими галузями промисловості - соляними конторами мануфактур - колегією. Першим міністром внутрішніх справ був призначений В.П.Кочубей.

Озброєні формування, визначені для підтримання правопорядку та забезпечен­ня внутрішньої безпеки, являються необхідним атрибутом державної влади кож­ної держави. Поле їх діяльності, будівництва і розвитку визначається державнимустроєм, станом і потребами суспільства, політичним режимом, який існує в дер­жаві. Називатись вони можуть по різному. У нас вони називаються внутрішнімивійськами.

В Росії до початку XIX століття не було спеціальних озброєних формувань для охорони правопорядку та забезпечення безпеки населення, надання допомоги людям у випадку стихійних лих та виконання інших правоохоронних завдань. В ХУІ-ХУІІ століттях частину їх функцій виконували в основному підрозділи стрілецького війська. За Івана Грозного для охорони Москви були створені фор­мування так званих "жильцов". Це було військо, яке складалось із служивихдворян чисельністю до 3 тисяч чоловік, в подальшому підрозділи "жильцов" були розміщені в Києві, Бєлгороді, Курську і деяких інших містах.

На території України в другій половині 16-го на початку 17-го століть охоронні функції виконували реєстрове козацтво, яке знаходилось на державнійслужбі. З 1625 року один із шести полків постійно перебував на охороні Запорізької Січі, щоб не пускати туди втікачів із волостей і протистояти антиурядовим виступам.

При Петру І внутрішню безпеку в державі забезпечували в основному формування із здатних до польової служби солдат. Вони називались гарнізо­нами, пізніше гарнізонними або внутрішніми батальйонами і являлися резервом польових військ.

В перші роки XIX століття задачі з охорони і підтримання порядку в містахвиконувала поліція, гарнізонні батальйони, а також губернські штатні роти і ко­манди із солдат, непридатних до стройової служби, які знаходились в підпорядкуванні місцевої адміністрації.

Партії арештантів супроводжувались до Сибіру під охороною озброєних команд башкирців, мещеряків (народність, яка проживала по сусідству з башкирами) та

спеціально виділеного для цього полку козаків. В окремих випадках для конвоювання великих партій арештантів використовувались і армійськіпідрозділи.

Корінні зміни у справі забезпечення внутрішнього порядку і конвойної служби в Росії пройшли за час царювання імператора Олександра І.

27 березня 1811 року імператор Росії Олександр І підписав Указ, згідно з яким було почато "военное устройство штатных рот и команд", які передавалися "из гражданского ведомства в военное начальство", гарнізонних батальйонів, які стали називатись губернськими батальйонами і були об'єднані в одну структуру - Внутрішню сторожу Росії. З цієї дати ведеться відлік історії утворення Внут­рішньої сторожі - військ правопорядку Російської імперії, до складу якої входила і Україна.

Батальйони внутрішньої сторожі складали бригаду, а 2-4 бригади входили до складу округу внутрішньої сторожі.

Зразу територія європейської частини Росії була поділена на 8 округів. Кожний із них мав порядковий номері територіально охоплював декілька губерній. В послідуючому кількість округів доходила до 12. Внутрішня сторожа знаходилась у складі військового відомства Росії.

Завдання внутрішньої сторожі:

-  Надання допомоги у виконанні законів і вироків судів.

-  Піймання злодіїв, переслідування та затримання розбійників, розсіювання
заборонених законом скопищ.

-  Утихомирення непокорів та бунтів.

-  Піймання збіглих злочинців та дезертирів.

-  Переслідування контрабандистів.

-  Допомога вільному просуванню внутрішнього задоволення.

-  Сприяння збору податків і недоплат.

-  Охорона порядку і спокою під час виконання церковних обрядів, на ярмарках, торгах, народних святкуваннях.

-  Прийом та супровід рекрутів, злочинців, арештантів та полонених.

-  Охорона в'язниць і острогів.

-  Ліквідація наслідків стихійного лиха.

-  Супроводження казни.

Першим командуючим внутрішньої сторожі був генерал Е.Ф.Комаровський, професійний військовий, учасник італійського і швейцарських походів (1799) ро­сійської армії під командуванням О.В.Суворова. Е.Ф.Комаровський керував вну­трішньою сторожею більше 17 років.

3 1816 року внутрішня сторожа стала іменуватись Окремим корпусом внутрі­шньої сторожі. З часом його структура завдання змінювались доповнювались. Корінні переміни у внутрішній сторожі пройшли у 60-роки XIX століття в ході проведення в Росії військової реформи. Тоді в Росії була введена окружна систе­ма управління військами, вся територія держави була розділена на військові окру­ги. В серпні 1864 року штаб окремого корпусу був скасований , а бригади і бата­льйони реорганізовані у відповідні частини місцевих військ (тобто ті що стоять на місці), в які ввійшли і конвойні команди. Місцеві війська входили до складу відповідного округу. У командуючого округом був помічник по управлінню міс­цевими військами.

По структурі місцеві війська мало відрізнялись від внутрішньої сторожі: в кож­ній губернії дислокувалась місцева бригада. До складу якої входили батальйони і

повітові команди.

Виписка із Зведення воєнних постанов за 1896 рік: "Місцеві війська складаються з місцевих та конвойних команд..., призначаються для вико­нання завдань внутрішньої вартової служби ... і для служби конвойної - по перепровадженню казенних транспортів і людей, які слідують по етапу".

У 1886 році конвойні команди були зведені в конвойну сторожу. Всього було сформовано 530 команд конвойної сторожі, чисельність яких складала 100 офіцерів і 11738 нижніх чинів. На їх утримання із казни щорічно відпускалося 1571238 рублів 10 копійок. У такому вигляді війська правопорядку існували до 1917 року і в повному складі перейшли на службу Тимчасовому уряду, а потім більшовиць­ким Радам, продовжуючи виконувати свої функції.

"Из приказа по военному ведомству от 16 мая 1886 года №110.

На обязанности конвойной стражи возложить:

а)     Сопровождение арестантов всех категорий, пересылаемых этапным порядком по трактам европейской России (за исключением Финляндии и Кавказа) и Главному ссыльному Сибирскому тракту;

б)     Сопровождение арестантов гражданского ведомства на внешние работы и в присутственные места;

в)      Содействие тюремному начальству при производстве внезапных обысков и подавлений беспорядков в местах заключения;

г)      Наружную охрану тюрем там, где это будет признано необходимым".

Нові команди конвойної сторожі іменувались по місцям їх дислокації. Комплектувались ці підрозділи на загальноармійських принципах, при цьому
віддавалась переважність кмітливим, всебічно розвинутим, фізично міцним но­вобранцям.

Але, як би не називались військові формування щодо забезпечення внутрішнього порядку і безпеки - внутрішньою сторожею або місцевими військами, їх особо­вий склад у всі часи був вірний присязі і військовому обов'язку, з гідністю вико­нував свої задачі, про що свідчать багато чисельні приклади.

"У серпні 1884 року при супроводі вартою по залізниці партії небезпечних злочинців в кількості 260 чоловік, єфрейтор Харківської конвойної команди Фе­дір Карташов запобіг групову втечу з арештантського вагону.

Завідуючий етапно-пересильною частиною Головного штабу подав клопотан­ня Воєнному міністру щодо присвоєння єфрейтору Карташову звання унтер-офіцера. Але за діючими правилами для цього мали бути дві умови: наявність ва­кансії і не менше двох років служби, а Карташов служив тільки перший рік. Воєнний міністр подав клопотання самому Государю. І воно було підтримано".

МУЖНІСТЬ ПРАВООХОРОНЦЯ

"У першу світову війну воїни-правоохоронці, які були на фронті, доблесно билися з ворогом.

Вихованець Харківської конвойної команди Василь Водяний, який потрапив під Шуляєм у полон до німців, витримав нелюдські муки. За відмову сповістити про місце розташування полку та кількість військ, німецький унтер-офіцер відрі­зав йому тесаком частину обох вух і половину язика.

Отямившись від не притоми, Водяний зумів утекти з полону і повернувся до своєї частини.

У наказі Головного інспектора №1 від 25 червня 1915 року говорилося: "В Харьковской конвойной команде окрепли в нем отличительные свойства русской души, утвердились доблестные качества русского солдата — любовь к Родине и твердость духа, сломить которые не удалось неприятелю даже пытками". Офіцери зібрали гроші, купили ікону і подарували її хороброму воїну, на пам'ять про повернення з полону".

У роки першої світової війни особовий склад із конвойних команд направлявся на поповнення частин діючої армії.

У вітрині розміщений статут гарнізонної служби, який був виданий у 1900 році, та виписка із нього щодо військової сторожі.

Враховуючи велику завантаженість і напружений характер конвойної служби, а головне - суспільну її значимість, міністр юстиції М.В. Муравйов клопотав пе­ред російським імператором про введення нагороди спеціально для нижніх чинів конвойної сторожи. Клопотання було задоволено і починаючи з 1904р. солдати-конвоїри стали нагороджуватись срібною медаллю з надписом «За усердие» на стрічці для ношення на грудях.

Визнанням заслуг внутрішньої і конвойної сторожі перед народом і Вітчизною стало святкування 27 березня 1911 року століття місцевих військ і конвойної сто­рожі. З цієї нагоди був виданий Височайший наказ по Військовому відомству, в якому імператор Микола II оголосив всім офіцерським і класним чинам «височайшее благоволение», а нижнім чинам «царское спасибо».

На честь ювілею був виготовлений нагрудний знак для вручення: офіцерам - із срібла; нижнім чинам - з білого металу.

"Расписанием сухопутных войск", яке щороку видавалося Воєнним міністерс­твом з 1836 по 1917 рік, армія поділялася на 2 частини:

1) Действующие и резервные войска;

2) Внутренние войска и прочие части внутреннего управлення".

При Радянській владі назва "Внутрішні війська" стала вживатися з 1922 року для відрізнення від частин прикордонних військ, які охороняли зовнішні кордони держави.

Після лютневої революції місцеві війська, конвойна сторожа добровільно перейшли на службу новій владі. 12 березня 1917 року головний інспектор по пе­ресилці арештантів генерал-лейтенант М.І. Лукьянов разом з офіцерами своєї канцелярії присягнули «На вірність службі Батьківщині» і « Тимчасовому уряду», про що повідомив своїх підлеглих наказом №1. В ньому висловлено засудження порядків, які були у військах при царизмі.

«..Прежний крепостной строй в войсках,- говорилось в наказі,- вызывал вполне основательное недовольство солдат, а нередко и офицеров. .Не допускаю мысли о возможности дальнейшего пребывания на службе в конвойной страже лиц, приверженных старому, табельному для государства порядку».

Славний був більш ніж столітній бойовий шлях внутрішньої і конвойної сторожі. За ці роки сформувались славні бойові традиції - вірність присязі і військовому обов'язку, сміливість і відвага, хоробрість і мужність, висока пильність та непід­купність, стійке подолання труднощів служби, військове товариство і взаємна виручка.

В перші дні і неділі після перемоги Жовтневої революції охорону революційного порядку в державі, боротьбу з контрреволюцією і кримінальною злочинністю вела Черво­на гвардія, Наркомат внутрішніх справ і створена його постановою від 28 жовтня (10 листопада) 1917 року робітнича міліція, створені на новій основі органи про­куратури, суди. Але обстановка була на стільки складною, смертельно небезпечною для нової держави, що вимагалося прийняття надзвичайних заходів, створення органів влади, що наділені особливими повноваженнями. І такі органи були створе­ні. Постановою РНК від 7(20) грудня 1917 року була створена  Всеросійська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією і саботажем (ВНК). Головою її був затверджений Ф.Є.Джержинський, професійний революціонер, який відбув 11 років у царських тюрмах і на каторзі. Надзвичайна комісія створювалась і на містах. (ЧК - від цього походить і назва - чекісти)

У вітрині зберігається копія посвідчення Голови ВЧК Ф.Є.Дзержинського та ін­ші документи того часу.

Для того, щоб успішно виконувати свої завдання по захисту революційних за­воювань трудящих, ВНК повинна була мати озброєну силу. Першими на службу у ВНК були залучені групи робітничих червоноармійців, загони Свеаборгського полку і 1-го самокатного батальйону. 18 березня 1918 року було прийнято рішен­ня об'єднати всі загони, які були у розпорядженні ВНК в Бойовий загін ВНК. Одночасно із створенням Бойового загону формувались загони при надзвичайних комісіях на містах.

В червні 1918 року рішенням колегії ВНК всі загони надзвичайних комісій були об'єднані в корпус військ ВНК на чолі із штабом. Загони були переформо­вані в окремі батальйони. В другій половині 1918 року налічувалось 35 баталь­йонів, кожний із яких складався із трьох рот, кулеметної і кінної команд, взводу артилерії і команди зв'язку (загальна чисельність 750 чол).

У 1918 році був запроваджений перший червоноармійський знак "Червона зірка", та перший радянський орден - Орден "Червоного прапору"

Одночасно із створенням військ ВНК господарчі відомства держави - Наркомпрод, Главнефть, Центротекстиль, Главсахар та інші стали створювати свої озброєні формування для охорони виробництва, сировини, готової продукції. Ці форму­вання носили загальну назву війська допоміжного призначення.

В квітні 1918 року була реорганізована на нових принципах конвойна сторо­жа. Для керівництва нею була введена Головна інспекція при Наркоматі юстиції РСФСР. На базі деяких конвойних команд були створені конвойні полки:

- Московський, Петроградський, Харківський, В’ятський та інші..

З метою більш чіткого і твердого управління частинами, їх кращої підготовки як резерву Червоної Армії Рада Робітничо - крістьянської Оборони 18 травня 1919 року прийняла постанову про об'єднання військ допоміжного призначення і військ ВНК і створення на їх базі військ внутрішньої охорони республіки (ВОХР), підпорядкованих Наркомату внутрішніх справ РСФСР. Начальником ВОХР був призначений К.М.Волобуєв.

Частини ВОХР продовжували виконувати завдання, які раніше покладались на військ ВНК і допоміжного призначення. Вони вели боротьбу з озброєними контрреволюційними виступами, кулацьким бандитизмом, охороняли промислові під­приємства і важливі державні установи, об'єкти на залізницях, грузи, приймали участь у заготовці хліба, охороні громадського порядку. Крім того, із військ внутрішньої охорони регулярно направлялись підкріплення для частин Че­рвоної Армії. Тільки з 1 червня по 1 грудня 1919 року штабом військ ВОХР було направлено на фронт 95 батальйонів загальною чисельністю 52 тисячі чоловік. Разом з тим, частини внутрішньої охорони безпосередньо приймали участь в бо­йових діях проти білогвардійців і іноземних інтервентів як самостійно так і у складі Червоної Армії.

Після громадянської війни в Радянській Росії склалась тяжка економічна і соціально-політична обстановка. Населення не мало найнеобхіднішого: хліба, солі, мила.... Селяни почали висловлювати невдоволення "продрозверсткою", політикою так званого військового комунізму, посилене розрухою і голодом. Положення ускладнюва­лось і тим, що багато людей прийшли з війни і не змогли влаштуватись на роботу. Для подолання небезпечної кризи було прийнято рішення про перехід до нової економічної політики (НЕП), заміни продрозверстки продподатком, введення де­яких елементів ринкової економіки. Після громадянської війни    значно скороти­лись збройні сили. В т.ч. і внутрішні війська, відпала необхідність в такому органі, як ВНК.

В зв'язку з цим Всеросійській Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК) при­йняв 6 лютого 1922 року постанову про усунення ВНК і створення Державного політичного управління (ДПУ) при НКВС РСФСР. А після створення ЗО грудня 1922 року СРСР в листопаді 1923 року створюється Об'єднане державне полі­тичне управління ОДПУ. Ця назва збереглась до 1934 року.

Завдання військ на цей період:

-          боротьба з політичним бандитизмом;

-          охорона громадського порядку, урядових установ, державних коштовностей, особливо-важливих підприємств і залізничних споруд;

-   супроводження військових і особливо цінних вантажів.

Внутрішні війська являлись складовою частиною Червоної Армії, це було за­кріплено Законом про обов'язкову військову службу (вересень 1925 рік). в ст. 2 го­ворилось: "До складу Червоної Армії входять також війська Об'єднаного держав­ного політичного управління та конвойної сторожі Союзу РСР". Конвойна сторожа з 1925 по 1934 рік не входила в систему ОДПУ, а була само­стійним видом внутрішніх військ. Вона здійснювала зовнішню охорону тюрем, несла службу в судах і по конвоюванню засуджених всіма видами транспорту і пішим порядком.

По мірі успіхів в проведенні соціально - економічних перетворень в СРСР, змі­цнення морально-політичного єдності суспільства, удосконалювалась структура державної безпеки і внутрішніх справ. 10 липня 1934 року був створений Народ­ний Комісаріат внутрішніх справ (НКВС). ОДПУ було скасовано, підпорядковані йому війська, а також конвойні війська, які увійшли у підпорядкування НКВС, стали називатись військами НКВД. Для керівництва ними у складі НКВС було створено Головне управління прикордонної і внутрішньої охорони (з 1937 року - Головне управління прикордонних і внутрішніх військ (ГУПВВ).

Як і в Росії, з встановленням Радянської влади на Україні були створені органи її захисту - ВУНК. Організаційна структура військ була наступна: ВНК -ВУНК - округи ( Київ, Харків, Крим); Управління по охороні та обороні залізни­чних і водяних шляхів сполучення; Донецька дивізія; Управління по охороні польсько - румунського кордону; 19 ОСБ ОСНАЗ.

Першим командиром Особливого корпусу військ ВУНК був Ніколаєнко Федір Гнатович, член Всеукраїнської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволю­цією, який геройські загинув у бою з бандою біля Вишгорода під Києвом 8 квіт­ня 1919 р.

ПЕРШІ КОНВОЙНІ ЧАСТИНИ в Україні були сформовані в 1920 році. До них відносяться: Харківська, Одеська (потім вона була переведена до Дніпропетровська) та Київська частини. Пізніше були створені й інші конвойні частини. Начальником конвойної сторожі СРСР був призначений Ширвіндт Є.Г.

Першим командиром Харківського конвойного полку став Аксьонов Є.О. Ра­ніше Аксьонов (Прилуцький) Євген Олександрович - командир 211-го окре­мого стрілецького батальйону ВНК. За відзнаку в боях в листо­паді 1920 р. нагороджений орденом Червоного Прапора. 

„Будучи раненым 12 раз, имея на голове явные рубцы от сабельных ударов, пулю в черепе и до сих пор не заживающую рану в правом паху, т. Аксєнов (Прилуцкий) оставлял строй только на то время, когда не мог двигаться без посторонней помощи, а как только рана затягивалась - он опять был на своем месте, высоко неся Красное Знамя революции и идя навстречу новым опасностям и новым подвигам". (Із рапорту начальника військ ВНК України Н.И. Фомина голові ВНК Ф. Дзержинському).

Самойленко В.М. - командир відділення Бердічевського конвойного взводу 227 полку, нагороджений орденом Червоного Прапору. Виписка із історичного фор­муляру 4 (227) конвойного полку про подвиг начальника конвою В.М. Самойленка.

"1927 г. Во время сопровождения партии осужденных уголовных преступников, среди которых были приговоренные к высшей мере наказания бандитские главари Струк и Кныш, известные своими злодеяниями на Украине, конвой Бердичевского конвойного взвода подвергся нападению бандитов, питавшихся освободить главарей. Однако, благодаря мужеству, хладнокровию, умелым действиям отделейного командира В. Самойленка и личного состава конвоя, нападение уда­лось отбить и тем самым пресечь попытку побега преступников. В перестрелке с бандитами Самойленко получил тяжелое ранение и впоследствии ослеп. Отважный командир был награжден орденом Красного знамени. Весь личный состав конвоя поощрен командованием войск".

Для керівництва конвойних частин в Україні в 1934 році була створена 2-га Українська дивізія конвойних військ (м. Харків), якою командував Г.М. Зусманович. У 1939 році друга Українська дивізія перейменована в 13-ту кон­войну дивізію (м. Київ) командиром якої став полковник О.І.

Пізніше 13 дивізія перейменована в 3 5-ту конвойну дивізію, якою командував генерал-майор П.С. Сидорик.

В умовах капіталістичного оточення, у якому знаходився СРСР, важливе міс­це мала висока пильність і надійна охорона важливих промислових підприємств, залізничних споруд та інших державних об'єктів.

У зв'язку зі збільшенням випадків диверсій, Радянський уряд вживає ряд за­ходів для посилення їх охорони. Постановою Ради труда і Оборони від 19 листо­пада 1927 року охорона особливо важливих промислових підприємств і держав­них споруд, а від 4 грудня 1931 р. - і залізниць була покладена на війська ОДПУ.

2 лютого 1939 р. постановою РНК СРСР Головне управління прикордонних і внутрішніх військ НКВС розділено на шість Головних управлінь:

-     прикордонних військ;

-     військ по охороні залізничних споруд;

-     військ по охороні важливих підприємств промисловості;

-     конвойних військ;

-     управління військового постачання;

-     військово-будівне управління.

Заступником наркома внутрішніх справ по військам став генерал-лейтенант І.І. Масленніков.

4 березня 1939 року Наказом НКВС СРСР утворено управління оперативних військ НКВС СРСР, яке очолив генерал-лейтенант П.А. Артемьєв.

В листопаді 1939 р. для охорони залізничних споруд у західних областях України і Білорусії (Білостокської, Брест-Литовської, Ковельської, Львівської за­лізниць) були сформовані 9-та да 10-та дивізії по охороні залізниць. Воїни-залізничники попередили 268 аварій поїздів. Службовими нарядами за­тримано 259 шпигунів, диверсантів і бандитів.

У 1939-40 рр. Особовий склад військ наполегливо оволодівав військовою справою. Основними формами бойового навчання були польові заняття і манев­ри.

1941-1945

22 червня 1941 року в 4 години ранку після потужних ударів артилерії і авіації гітлерівські полчища вторглися на радянську землю. Почалася Велика Вітчизняна війна. Фашисти несли нашому народу розруху і смерть, загибель нації. (На стендах розміщена експозиція: Гітлерівське командування на світанку 22 че­рвня перед початком війни.  Німецька військова техніка на кордоні з СРСР. Ра­дянські прикордонники спостерігають рух фашистської армії до нашого кордону. План війни против Радянського Союзу. У мирному небі фашистські бомбардувальники. Горить українське село).

Історія не знає більш звірячих злочинів, ніж злочини фашизму. В Україні фашисти створили понад 230 "фабрик смерті" - концтаборів, в яких винищували мирне населення та військовополонених.

За далеко не повними даними фашистські вояки та їх прихвосні знищили бі­льше 4-х мільйонів та вивезли до Рейху 2,4 мільйонів жителів республіки.

Фашисти знищили в Україні 714 міст і селищ, 28 тисяч сіл. Ворог залишив пі­сля себе страшну картину "випаленої землі".

Для нас в ході Великої Вітчизняної війни вирішувалося головне питання: за­лишимося ми в історії, чи будемо знищені, перетворені в рабський матеріал, при­речені на вимирання.

З перших хвилин війни разом з червоноармійцями і прикордонниками в бій вступили бійці і командири внутрішніх військ. Газета "Правда" 24 червня 1941

року писала:

"Бессмертной славой покрыли себя бойцы-чекисты... Они бились врукопашную, и только через мертвые их тела мог враг продвинуться на пядь вперед".

Одним із перших в бій вступив 132-й батальйон військ НКВС, який захищав Брестську фортецю.

На експозиції представлені захисники Брестської фортеці, про яких удалось зібрати деякий матеріал. Стіни Брестської фортеці. Надпис на стіні казарми 132-го окремого батальйону військ НКВС біля Тираспольських воріт, зроблений невідомим захисником Брестської фортеці: "Я умираю, но не сдаюсь. Прощай, Роди­на! 20/УІІ. 41г."

Червоноармієць 132-го батальйону Федір Рябов мужньо бився і загинув Брестської фортеці. Посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни І сту­пеню.

На західних рубежах України однією з перших вступила в бій з фашистами 10 дивізія військ НКВС по охороні залізниць (штаб у м. Львові), якою командував полковник І.С. Могилянцев. Самовіддано відбивали натиск гітлерівців гарнізони 64, 66, 75 і 77 полків. Майже всі вони геройські загинули у нерівних боях.

На південно-західному напрямку відважно бився 16-й полк військ НКВС, яким командував майор Бабич П.С. Він вступив у бій з фашистами 24 червня під Бро­дами. Тільки за один день воїни полку знищили 18 танків і бронемашин, велику кількість ворожих солдат і офіцерів.

6-й полк військ НКВС під командуванням капітана Юдіна В.С. стійко відбивав наступ фашистів на Львів, а потім відзначився у боях при обороні Попельні, Фас­това, Києва. Комісар 6 МСП Лелюк М.В. Загинув у бою.

Важливим завданням військ НКВС стала охорона тилу фронтів Червоної Армії, тилу всієї країни.

ОБОРОНА КИЄВА.

Незважаючи на опір Радянської Армії, ворог просувався все глибше на нашу тери­торію.   З 7 липня почалася Київська оборонна операція, яка продовжувалась 72 до­би до 19 вересня.

В обороні Києва приймала участь 4-а дивізія військ НКВС по охороні залізниць під командуванням полковника Мажиріна Ф.М. Дивізія виконувала завдання ар'єргарду 37 армії. Оточена ворогом дивізія продовжувала активні бойові дії і по частинам вийшла із оточення. Вона знищила більше 9 тисяч гітлерівців, 57 танків і бронемашин, 53 гармати і міномети, 23 кулемети і іншу техніку. Полковник Мажирін Ф.М. був останнім комендантом м. Києва.

В обороні Києва приймав участь легендарний 56-й бронепоїзд.

В експозиції музею представлені фото командира бронепоїзду № 56 4-ї дивізії НКВС капітан Іщенко П.К., воєнкома бронепоїзду старшого політрука Казаріна В.А. (За мужність, виявлену при обороні Києва, нагороджені орденами Леніна, а бронепоїзд - орденом Червоного Прапору),   начальника штабу БП-56 капітана Мартиненко Ф.Д.( нагороджений орденом Червоного Прапору, у вітрині його бі­нокль і командирська лінійка),   нагороджені бійці бронепоїзду серед яких М.І.Калінін, сержанта Зінеєва А.Г. - командира радіо відділення бронепоїзду №56. (В бою був тяжко поранений, а в донесенні командира дивізії враховувався загиблим).

Мужньо обороняв столицю України 227-й полк під командуванням майора Т.І. Вагіна. На рубежі Калинівка - Красилівка - РожІвка особовий склад полку більше п'яти діб вів нерівний бій з фашистами, не допускаючи їх до Київських мостів. Смертю хоробрих полягло три чверті особового складу полку. Вони за­тримали фашистів на декілька діб і надали можливість вивести на Лівобережжя з'єднання і частини Київського укріп району.

Біля с. Калинівка Бро­варського району Київської області встановлений пам'ятник воїнам 227 полку.

ОБОРОНА ОДЕСИ.

Водночас з героїчною обороною Києва йшли уперті бої за Одесу, які продов­жувалися більше 70 днів. В районі с. Булдинка разом з 1-м полком морської піхо­ти мужньо бився 1-й батальйон 249-го конвойного полку під командуванням старшого лейтенанта З.Д. Кришевського. Особистим прикладом запалював бійців воєнком полку В.А. Клименко. Запеклі бої зав'язалися за захоплене фашистами с. Шицлі. Мужні воїни вибили гітлерівців раптовою нічною атакою. Шицлі були звільнені. Ворог втратив до 2-х батальйонів піхоти, 20 гармат, 10 мінометів, 4 та­нкетки. Потім воїни оволоділи с. Булинка і утримували його, доки не надійшов наказ ...

Чимало з'єднань і частин внутрішніх військ відзначилися у боях на Україні восени 1941 р. В тому числі 5 дивізія (пізніше 26-а) - командир - полковник Х.Р. Карасик, 57, 71 бригади, якими командували полковники М.Г. Соколов і М.П.Подоляко. Ці з'єднання несли службу на території Запорізької, Харківської, До­нецької і Луганської областей.

Бійці і командири цих з'єднань здійснили чимало героїчних подвигів.

Виписка із наказу по пересувній групі військ Південно-Західного фронту:

„57-а бригада внутрішніх військ безперервно знаходилася у боях і брала участь в обороні міст: Миколаїв, Шостка, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків... командно-політичний склад бригади ... виявив максимум стійкості, сміливості та надзвичайної відданості нашій Батьківщині.”

Труш Л.С. і його син Труш М.Л. добровільно вступили в 175-й полк 71-ї бри­гади ВВ НКВС. Воювали в одній бойовій обслузі: батько - першим номером ста­нкового кулемета, а син - другим.

Під час бою біля селища Октябрьскоє, у Донбасі, 22.12.1941 р. Лука Труш був убитий, його місце зайняв син Микола і продовжував бій, але й сам був поране­ний в обидві ноги. Обидва воїни нагороджені орденами Червоного Прапору (Лука Труш - посмертно).

Майор Серіков Д.Є. - командир 169 полку 57-ї бригади за вміле керівництво полком при обороні Харкова та особисту відзнаку нагороджений орденом Черво­ного Прапора.

Виписка із наказу по 71 бригаді військ НКВС про зарахування навічно в спи­ски 175 полку подружжя Комардіних,  що геройські загинули в боях за свободу та незалежність Батьківщини :

"№220, діюча армія                     26 грудня 1941 р.

СЕЛИЩЕ ЧЕРНУХІНО

У 175 полку служив командиром батальйону старший лейтенант Комардин Василь Юхимович. На фронт т. Комардин виїхав зі своїм батальйоном у складі 175 полку. Дружина його, Комардина Зоя Антонівна, поїхала на фронт з чолові­ком і була зарахована медсестрою у мінометну роту.

22.11.1941 р. медсестра Комардина під час вивозу поранених була вбита осколком міни. Похоронена у селищі Цимлянка Ростовської області.

Василь Юхимович Комардин, поховавши свою дружину, дав клятву помститися фашистам за смерть Зої Антонівни - своєї коханої дружини...

З 30.11. по 1.12.1941 р. т. Комардин вів свій батальйон на штурм укріплень фашистів біля Більшокрепинської. Укріпрайон був взятий. Фашисти були розбиті і знищені... У бою Комардин був убитий.

 Наказую:

Командира батальйону старшого лейтенанта Комардина і санітарку міномет­ної роти Комардину Зою Антонівну числити постійно у списках бійцями 175 полку в знак пам'яті, як геройські загинувших у боротьбі з німецькими окупан­тами.

Командир 71 бригади військ НКВС полковник Подоляка

Воєнком 71 бригади військ НКВС батальйонний комісар Рильський

Начальник штабу бригади майор Кузнецов.”

На ленінградському напрямку

Славною сторінкою бойової історії внутрішніх військ є їх участь у героїч­ній обороні Ленінграду, яка продовжувалася з 10 липня 1941 р. до 10 серпня 1944 р. На далеких та близьких підступах до міста вели героїчні бої 1, 2, 20, 21 і 22 ди­візії та курсанти воєнно-політичного училища військ НКВС.

За ініціативою військ НКВС на Ленінградському фронті зародився снайпер­ський рух, який потім поширився на всі фронти і став масовим.

Під час блокади Ленінграду частини внутрішніх військ охороняли і обслуго­вували Дорогу життя через Ладозьке озеро.

Під час боїв за Ленінград було розгромлено 50 німецьких дивізій. Гідний внесок у цей результат зробили і внутрішні війська.

ОБОРОНА МОСКВИ.

Восени 1941 р. німецьке командування кинуло війська групи армій "Центр" у наступ з метою захопити Москву. Гітлерівці уже прорвалися на територію Московської області. Столиці загрожувала смертельна небезпека.

Разом з Червоною Армією на далеких та близьких підступах до Москви хороб­ро билися з фашистами і частини внутрішніх військ. У запеклих боях воїни ви­явили чимало героїчних подвигів.

Крім того, частини НКВС забезпечували громадський порядок і державну безпеку в столиці і області, охороняли важливі державні об'єкти, вели боротьбу з повітряними десантами противника. Розгром гітлерівців під Москвою, в якому брали участь і внутрішні війська, став початком корінного повороту в ході війни.

Під час оборони Москви була сформована із працівників НКВС, підрозділів прикордонних і внутрішніх військ та спортсменів-добровольців "Динамо" Окрема мотострілецька бригада особливого призначення (ОМСБОН) під командуванням полковника Орлова М.Ф. В січні-лютому 1942 р. спец групи лижників бригади використовувалися для військової розвідки і рейдів у тил ворога для виконання диверсійних і підривних завдань.

За героїзм, виявлений в боях за м. Істру, нагородже­ний орденом Леніна Політрук Романенко І.А. У повоєнні роки - начальник політвідділу ВВ МВС України.

БОЇ ЗА ВОРОНЕЖ

Внутрішні війська, в тому числі 41, 287, 125 і 233 полки брали участь у Воронізькій оборонній операції.

Невмирущою славою покрили себе воїни 233 полку, яким командував підпол­ковник О.М. Дюльдін. Бойовий шлях цього полку почався від Львова, а вогняни­ми віхами стали бої біля м. Ромни на Сумщині, а потім героїчна оборона Воро­ніжу.

З 5 липня 1942 року О.М. Дюльдін після утворення зведеного полку із частин військ НКВС був призначений начальником бойової дільниці і начальником Воронізького гарнізону.

Про героїзм воїнів 233 полку та учасників оборони Вороніжу свідчать доку­менти.

Капітан Силенко М.П. - командир батальйону 233 полку. Прикривав відхід ча­стин Червоної Армії із м. Ромни. З групою бійців перегородив шлях фашистським танкам через р. Сулу і забезпечив вихід з оточення Радянських частин. Загинув смертю героя. Навічно зарахований в списки полку.

Лейтенант Скляр М.С. - секретар комсомольської організації 233 КП 13 дивізії, учасник боїв на річці Сула біля Ромнів, що на Сумщині.

Костя Феоктистов - доброволець-розвідник, боєць 2 роти винищувального ба­тальйону НКВС, учасник боїв за Вороніж. В ніч на 11 серпня 1942 р. Костя пішов у розвідку. Був захоплений фашистами, які повели його на страту. Після поранен­ня залишився живий і повернувся до своїх з цінними відомостями. Нагороджений орденом „Вітчизняної війни” І ступеню. Після війни став льотчиком-космонавтом СРСР.

Текст телеграми, направленої Військовою радою військ ППО 11 липня 1942 р. на адресу командира 233 полку і начальника Воронізького гарнізону О.М. Дюльдіна та воєнкома Лисина:

"тт. Дюльдин и Лисин!

Военный совет войск ПВО отмечает Вашу лично доблестную боевую роботу по руководству отважными, бесстрашными воинами частей НКВД. В трудный, напряженный боевой период для Воронежа по уничтожению фашистских захватчиков Вы совместно с частями ПВО сдержали натиск фашистов. Лично Вам и всем бойцам, командирам и политрукам частей НКВД Военный совет выносит благодарность. И впредь смело и отважно ... уничтожайте захватчиков до последнего. Ни шагу назад! Воронеж есть и будет советским! Родина Ваших боевых заслуг никогда не забудет!

Замнаркома обороны генерал-лейтенант Громадин. Член Военного совета войск ПВО бригадный комиссар Орлов."

СТАЛІНГРАДСЬКА БИТВА

У липні 1942 р. гітлерівське командування великим угрупованням військ поча­ло наступ до Волги і на Кавказ. ДКО і ставка Верховного Головнокомандування вжили термінові заходи, щоб запобігти прориву військ ворога до Волги.

Сталінградська епопея, у якій брали участь три фронти, продовжувалася більше півроку і поділялася на 2 періоди: оборонний (17.07 - 18.11.1942 р.) і насту­пальний (19.1142-2.02.43 р.).

Разом з армійськими частинами геройські билися за Сталінград воїни 10 СД внутрішніх військ, якою командував полковник, потім генерал-майор Сараєв О.А., у складі 269, 270, 271, 272 полків, а також 91-й полк військ НКВС по охоро­ні залізниць, 178-й полк по охороні промислових підприємств, 249 і 227 конвойні полки, 73-й окремий бронепоїзд військ НКВС.

Під час Сталінградської битви була оточена і розгромлена 330-тисячне угрупавання військ ворога. Загальні втрати противника складають більше 800 тисяч чо­ловік.

НАШІ ВОЇНИ ВИЯВИЛИ МАСОВИЙ ГЕРОЇЗМ І ВІЙСЬКОВУ МАЙСТЕРНІСТЬ.

2 грудня 1942 р. 10-а дивізія НКВС була нагороджена орденом Леніна.

Перемога у Сталінградській битві створила корінний перелом у ході Великої Віт­чизняної війни і другої світової війни. Почалося масове вигнання ворога з тери­торії СРСР.

30 січня 1942 р. у Сталінграді вдруге почалося формування 227 полку, який брав участь у Сталінградській битві. Командиром полку був призначений майор Кобзарь М.Ф., воєнкомом полку - батальйонний комісар Зелінській Ф.І.

Ні кроку назад! Бій вели за кожний дім. Під час Сталінградської битви воїнами 227 полку було відконвойовано із фронтової смуги понад 70 тисяч військовопо­лонених. Тільки за місяць 17 снайперів 227 полку знищили 136 гітлерівців. Всі вони відзначені державними нагородами.

При виконанні завдань бойової служби в Сталінграді воїни частин НКВС за­тримали 160 шпигунів, багато диверсантів, провокаторів і порушників прифронтового режиму.

КУРСЬКА БИТВА.

Гітлерівське командування покладало велику надію на Курську битву, щоб узяти реванш за поразку під Москвою. Та їх плани провалилися.

Командування Червоної Армії розгадало плани Вермахту і нанесло попере­джувальний удар.

Курська битва тривала з 5 липня по 23 серпня 1943 р. Вона ділиться на 2 пері­оди: оборонна битва 5-23 липня і контрнаступ 12.07-23.08.43 р.

У 50-денній Курській битві разом з частинами Червоної Армії брали участь воїни 70-ї армії, сформованої з частин прикордонних і внутрішніх військ і при­сланої із резерву Ставки Верховного Головнокомандування.

Маршал Радянського Союзу К.К. Рокоссовський пригадує, що "це були від­мінні солдати, чудово підготовлені для ведення бою в любій обстановці. Ми по­кладали на цю армію великі надії і направляли її на найвідповідальнішу ділянку".

У Курській битві Радянські війська розгромили 30 ворожих дивізій. Вермахт лишився біля 500 тисяч солдат і офіцерів, 1,5 тисяч танків, більше 3,7 тисяч літа­ків.

Курська битва знаменувала собою завершення корінного перелому в ході Великої Вітчизняної війни.

Битва за Кавказ.

Для продовження агресивної, захватницької війни гітлерівській Німеччині потрібні були матеріальні ресурси, яких все більше не вистачало.

Тому в ході літньо-осінньої кампанії 1942 р. фашистське командування нама­галося захопити Кавказ з його багатствами, рвалося до грозненської та бакинської нафти. Ціною великих втрат вони захопили значну територію Північного Кавказу і дійшли до передгір'я Головного Кавказького Хребта.

Ставка Верховного Головнокомандування вжила ряд заходів, щоб зупинити озві­рілий натиск фашистів. Наказом Ставки 8 серпня 1942 р. була створена Північна група Закавказького фронту під командуванням заступника наркома внутрішніх справ генерал-лейтенанта І.І. Масленнікова.

Значний внесок у перемогу над фашистами у битві за Кавказ зробили воїни внутрішніх військ. У серпні 1942 р. згідно з наказом НКВС СРСР були сформова­ні Орджонікідзівська, Грозненська і Махачкалінська дивізії внутрішніх військ, якими командували генерали В.І. Кисельов, М.П. Нікольський і полковник А.Є. Булига. У взаємодії з частинами Червоної Армії вони утримували Орджонікідзе і Грозний і не допустили прориву ворога в Закавказзя.

У Нальчицькій оборонній операції відзначилася 11 СД внутрішніх військ, якою командував полковник І.Ф. Хазов.

В наступальних боях на Кубані і Таманському півострові успішно діяли 1-а окрема і Сухумська дивізії військ НКВС під командуванням генерала І.І. Піяшева і полковника М.Є. Мікрюкова, а після його загибелі - полковника Ф.А. Спасенко. У боях на Малій Землі і під Новоросійськом у складі 18 армії відзначився 290 МСП внутрішніх військ, якому було присвоєно почесне найменування "Новоро­сійський", а його командир полковник І.В. Піскарьов удостоєний звання Героя Ра­дянського Союзу. Плани гітлерівського командування захопити Кавказ потерпі­ли крах.

ПАРТИЗАНСЬКИЙ РУХ.

Суттєву допомогу Червоній Армії у визволенні України від фашистських загарб­ників надавали партизани, серед яких були і воїни внутрішніх військ. Багато з них, опинившись у оточенні в перші місяці війни, приєднувалися до діючих пар­тизанських загонів і виявляли себе справжніми патріотами Батьківщини.

Наумов М.І. – в минулому -  командир роти 4 КМСП, командир кавалерійського партизанського з'єднання, удостоєний звання Героя Радянського Союзу, генерал-майор. Після війни – начальник внутрішніх військ Українського округу.

Визволення України.

Після переможної Курської битви почалося визволення України від фаши­стських загарбників. Разом з частинами Червоної Армії у наступальних операціях брали участь і воїни внутрішніх військ.

Особливо запеклі бої протягом декількох місяців точилися за Харків, який не раз переходив з рук в руки і остаточно був визволений 23 серпня 1943 р.

У цих боях відзначилася 17 стрілецька бригада внутрішніх військ під командуванням полковника І.О. Танкопія. В його оперативному підпорядкуванні були 204 і 225 окремі стрілецькі батальйони 16-ї та 25-ї бригад внутрішніх військ. За мужність і героїзм, виявлені в боях за Харків, І.О. Танкопію було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його ім'ям названа одна з вулиць Харкова.

Окрім безпосередньої участі в боях частини внутрішніх військ охороняли тил діючої армії. На звільненій від ворога території вони виконували завдання:

-         вели боротьбу з авіадесантами і ДРГ противника, очищали міста від воро­жих елементів;

-         несли гарнізонну службу по охороні громадського порядку;

-         брали під охорону важливі державні об'єкти і майно;

-         охороняли залізничні комунікації і супроводжували ешелони з вантажами до фронту;

-         конвоювали і охороняли військовополонених та інше.

Для виконання цих завдань у лютому 1943 р. було сформовано управління внутрішніх військ Українського округу на чолі з генералом М.П. Марченковим. Його заступником став полковник Прокоф'єв С.С.

У другій половині 1943 р. частини внутрішніх військ Українського округу дисло­кувалися гарнізонами у 103 містах і населених пунктах України.

Завершальний період війни.

На завершальному етапі війни Збройні Сили СРСР виконували місію по виз­воленню народів Європи від фашистської тиранії.

Заправили гітлерівської Німеччини бачили свій крах, тому робили спроби продо­вжити існування фашистського режиму, посилювали підривну діяльність проти радянських військ.

З виходом Червоної Армії на територію Європейських держав, поряд з безпосе­редньою охороною тилу армії і фронтів, виникло питання про охорону тилу і ко­мунікацій на звільненій від ворога території Східної Прусії, Польщі, Чехословаччини, Угорщини і Румунії. Для виконання цих завдань згідно з постановою Дер­жавного комітету оборони СРСР від 18 грудня 1944 р. було сформовано шість дивізій внутрішніх військ по 5 тисяч чоловік в кожній (57, 59, 63, 64, 65, 66 СД), а чуть пізніше було сформовано ще 4 дивізії.

Окрім охорони об'єктів і комунікацій, для зачистки місцевості та вилучення злочинного елементу, ворожих солдат і офіцерів та їх посібників проводилися військові операції. Тільки з 1 січня по 1 червня 1945 р. частинам військ НКВС 342 рази приходилося вступати в бій. При цьому ворог втратив 7405 чол. вбитими і біля 4,5 тис. полоненими. Втрати наших військ за цей період вбитими і поране­ними склали 420 чол.

На території Східної Прусії уміло вела боротьбу з підривною діяльністю во­рога 63 СД під командуванням полковника Ігнатова Є.Ф., який пізніше став нача­льником штабу внутрішніх військ Українського округу.

1945 -1991

Закінчилась Велика Вітчизняна війна. Фронтовики поверталися до мирної пра­ці. Але для воїнів внутрішніх військ війна тривала ще довгі роки. Спільно з частинами державної безпеки, прикордонними військами внутрішнім військам дове­лося вести боротьбу проти залишків фашистських банд формувань та їх посібників. Частини внутрішніх військ провели чимало операцій щодо ліквідації банд формувань, але й самі понесли великі втрати: загинуло більше 4,5 тисяч солдатів і офіцерів. Імена найбільш відзначених: сержанта М. Серебрякова, єфрейтора В. Белименка, рядових М. Веселова, А.Рублева, В. Дискова і М. Курчина навічно за­раховані до списків військових частин.

РЕФОРМУВАННЯ ВІЙСЬК У ПІСЛЯВОЄННІ РОКИ

-   У березні 1946 р. НКВС СРСР було перейменовано в МВС СРСР.

-   6 травня 1951 р. постановою Ради Міністрів СРСР розформовані війська МВС з охорони особливо важливих підприємств промисловості та залізниць. їх функції були передані воєнізованій охороні.

 -   У березні 1953 р. у системі МВС СРСР було створено Головне управління внут­рішньої і конвойної охорони (ГУВВКО).

-   11 квітня 1953 р. наказом МВС СРСР управління внутрішніх військ Українсько­го округу було перетворено в Управління МВС України.

-   29 березня 1954 р. Наказом МВС СРСР управлінню внутрішніх військ України були підпорядковані конвойні з'єднання і частини.

-У червні 1956 р. ГУВВКО було об'єднано з Головним управлінням прикордон­них військ в єдине Головне управління прикордонних і внутрішніх військ (ГУПВВ).

-   У 1957 р. прикордонні війська були передані до Комітету державної безпеки, а у складі МВС сформовано Головне управління внутрішніх і конвойних військ (ГУВКВ).

-   У січні 1960 р. ліквідовано МВС СРСР, а його функції були передані до союзних республік. При МВС союзних республік були створені військові управління та відділи.

-23 червня 1966 року постановою Ради Міністрів СРСР створені спеціальні мото­ризовані військові частини міліції внутрішніх військ.

-   У серпні 1962 р. МВС союзних республік перетворюються в міністерства охо­рони громадського порядку. У зв'язку з цим війська стали називатись "внутрішні війська, внутрішня і конвойна охорона МОГП".

-   Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 липня 1966 р. створено МОГП СРСР (перейменовано потім у МВС СРСР). Для керівництва військами було створено Головне управління внутрішніх військ, внутрішньої і конвойної охоро­ни (ГУВВВіКО).

-   У листопаді 1966 року відповідно до рішення ЦК КПРС було створено Політич­не управління внутрішніх військ, внутрішньої і конвойної охорони.

-   26 серпня 1971 р. була створена Військова рада внутрішніх військ МВС СРСР.

-   У другій половині 70-х років змінюється структура органів управління війська­ми. З метою покращання управління частинами були створені територіальні
управління внутрішніх військ МВС СРСР.

-        10 липня 1979 року охорона Чорнобильської атомної електростанції покладена на внутрішні війська.

ГОЛОВНІ СЛУЖБОВО-БОЙОВІ ЗАВДАННЯ ВІЙСЬК:

-   охорона і оборона особливо важливих режимних та державних об'єктів, спеціа­льних вантажів при перевезенні, об'єктів на комунікаціях;

-   участь, спільно з органами внутрішніх справ, в охороні громадського порядку;

-   охорона виправно-трудових і лікувально-трудових установ (ВТУ, ЛТП), здійс­нення нагляду за засудженими в ВТУ, ЛТП;

- конвоювання осіб, які утримуються під вартою;

-   охорона складів (баз) МВС СРСР і військових вантажів при перевезенні;

- участь у ліквідації пожеж, наслідків вибухів і аварій на об'єктах, що охороняють­ся;

-   розшук осіб, які скоїли втечу з-під варти;

-   участь у забезпеченні карантинних заходів у разі виникнення епідемій, епізоотій, зараження місцевості токсичними і радіоактивними речовинами у районахдислокації об'єктів, що охороняються, частин і підрозділів;

-   участь у затриманні злочинців, які захопили літаки та інші важливі об'єкти;

-  надання допомоги прикордонним військам при затриманні порушників держа­вного кордону.

Бойова служба стала основним видом діяльності військ. Поряд із повсякденними завданнями частини і підрозділи військ виконували і раптово виникаючі завдан­ня, нерідко діючи в екстремальних умовах.

Командир Запорізької частини міліції підполковник Лизогуб І.Л. одним з перших нагороджений "За службу Родине в Вооруженньїх Силах СССР" III сту­пеню.

Сержант Конюх В., рядовий Єгоров В., єфрейтор Слободян І. і рядовий Романускас Р., під час патрулювання у м. Донецьку вступили в сутичку з озброєними бандитами, затримали їх. Удостоєні державних нагород. Сержант Конюх (був по­ранений) - орденом Червоної Зіркі, інші - медаллю "За отличную службу по охране общественного порядка".

Єфрейтор Калін А.А. був поранений під час операції по затриманню озброєного злочинця.  

Рядовий Чеботрош, знаходячись на посту по охороні Бойового Прапору части­ни, не залишив поста під час землетрусу.

Воїни внутрішніх військ брали участь в ліквідації наслідків землетрусу в Вірменії, а також використовувались під час спеціальних завдань у Нагірно-Карабахській АО та Агдамському районі Азербайджану під час врегулювання міжнаціонального конфлікту..

Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 23 липня 1966 року були створені спеціальні моторизовані військові частини міліції, які комплектувалися військовослужбовцями строкової служби. Вони призначались для несення патру­льно-постової служби з охорони громадського порядку. Ця служба пов'язана з не­безпекою. Від ініціативи, сміливості, мужності, рішучості, самовладання та шля­хетності воїнів, які стоять на сторожі громадського порядку, нерідко залежить здоров'я, благополуччя, а в деяких випадках і життя громадян.

АФГАНІСТАН.

Гірким присмаком пороху, крові і поту просочена ця сторінка в історії нашої Ба­тьківщини. Чимало співвітчизників пройшли вогненними шляхами тієї війни. Бі­льше 300 офіцерів і прапорщиків військ також пройшли випробування Афганіс­таном, виявивши при цьому мужність, професіоналізм, бойову майстерність, вір­ність військовому обов'язку, за що близько 160 з них нагороджені орденами і ме­далями.

На жаль, не повернувся на Батьківщину з Афганістану майор А. Лозовський, який загинув в одній з бойових операцій.

Дорогами Афганістану пройшли в якості радників полковники О. Волковський, О. Фугалевич, Г. Даценко, В. Гнатюк, В. Козярський, О. Лобода, С. Урсуленко, Д. Кірпічніков, підполковник Б. Загородній.

Командирами батальйонів, рот, взводів, бойових вертольотів, техніками, ліка­рями були в Афганістані полковник М. Акулов, підполковники О. Лазарчук,   С. Гаврін, А. Майшимас, С. Плахотнік, майори         А. Бірюков, В. Коцина, В. Крютченко.

Рядовими війни пройшли пустелі і гори Афгану майори В. Смашко, І. Дубовик, В. Ємельяненко, А. Кобиляцький, А. Полюхович, капітан С. Воронін, старші лейтенанти В. Холоденко, В. Чорноштан, С. Стадник, лейтенанти М. Корні-
єць, О. Божко, І. Приступа, О. Макаров, старші прапорщики А. Гринько, В. Ігнатішин, Г. Матвієнко, І. Богдуєв, Ю. Черниш, В. Гордійчук, В. Сидоров, М. Чорний, В. Сергійчук, прапорщики М. Яснеревич, А. Безкров­ний, А. Онуфрійчук, А. Турко, А. Сегеда, Ю. Ричко, С. Терешкова.

ЧОРНОБИЛЬ.

Чорнобиль... Він увірвався в наше життя раптово і страшно в ніч з 25 на 26 кві­тня 1986 р. Увійшов, щоб назавжди залишитись в гіркій пам'яті і печальних долях людей не одного покоління.

Частини внутрішніх військ одними із перших прибули в зону аварії на ЧАЕС і брали активну участь у ліквідації її наслідків.

Вони виконували наступні за­вдання:

- ведення радіаційної розвідки;

- надання допомоги місцевим органам влади в евакуації населення із небезпеч­ної зони;

- блокування 30-кілометрової зони по периметру і надання допомоги органам внутрішніх справ в охороні громадського порядку на цій території.

Більше 18 тисяч воїнів внутрішніх військ України пройшли через Чорнобиль. Особлива мужність 450-ти представників військ відзначена державними нагоро­дами.

У той день підлеглим офіцера Бірюкова В.І. прийшлося виконувати службові завдання, знаходячись в безпосередній близькості від місця аварії. Вони першими із воїнів внутрішніх військ прийняли удар невидимого ворога радіації. Обстанов­ка ускладнювалась з кожною хвилиною. Трудніше всіх прийшлось варті старшого прапорщика В. Германа. Незважаючи на те, що обставини були із ряду тих, що прийнято нази­вати екстремальними, ніхто не розгубився і тим більше не піддався паніці. Сум­лінно виконували бойові завдання прапорщики Л. Бутрименко, В. Назаренко, І. Седов, І. Щерба.

Підготовка офіцерських кадрів для внутрішніх військ здійснювалася у Саратов­ському, Орджонікідзівському і Новосибірському воєнних училищах, які в 1973 р. були перетворені у вищі командні училища, Казанському воєнно-політичному училищі (розформовано у 1953 р.), Харківському училищі тилу (з 1973 р. - вище), Ленінградському вищому політичному училищі внутрішніх військ МВС СРСР. Крім того, офіцери військ навчалися в академіях Збройних Сил СРСР.

Вихованці Суворовських воєнних училищ навчалися у Ташкентському та Ле­нінградському суворовських училищах військ МВС, утворених у 1943 р. і проіс­нувавших до 1960 р.

У 1971 р. Президія верховної Ради СРСР заснувала у Збройних Силах, у тому чи­слі і внутрішніх військах інститут прапорщиків. Перші прапорщики УВВ МВС України. 1971 р.

Указ Президії Верховної Ради РСФСР про нагородження ОВВККУ ім. С.М. Кірова Почесною Грамотою Президії Верховної Ради РСФСР. Вихованець Ташкентського Суворовського училища В. Крисін. Він же - льот-чик-космонавт В.О. Джанітеков. Мундир вихованця ТСВУ Овсяннікова Г.В., піз­ніше начальника відділу штабу військ МВС України, Кітель полковника Ігнатова Є.Ф. - начальника штабу військ. Перший випуск курсів командирів взводів при управлінні військ. 1962 р.

Підготовка військ.

Солдати і сержанти, що добилися звання відмінника, можуть нагороджуватися знаком "Відмінник Радянської Армії".       Солдати і сержанти - відмінники користуються перевагою при підвищенні в посаді і військовому званні, при вступі у військові і спеціальні навчальні заклади МВС СРСР.

(Із Положення про відмінників бойової служби, бойової і політичної підготов­ки, відмінних підрозділах і частинах у внутрішніх військах МВС СРСР).

 ВИХОВНА РОБОТА.

Головною метою зразкового виконання завдань, покладених на війська, була добре організована виховна робота з різними категоріями військовослужбовців. Основні зусилля направлялися на виховання у них високої свідомості і особистої відповідальності за якість виконання покладених завдань, зміцнення військової дисципліни та організованості, згуртованості військових колективів, патріотизму, розвитку ініціативи і змагання між колективами, виховання гордості за службу у внутрішніх військах.

Для досягнення цієї мети використовувалися різні форми і методи виховної роботи.

У військах було чимало фахівців виховної, культурно-просвітницької і спор­тивно-масової роботи. Умілими організаторами виховної роботи були начальники політвідділів військ.

Полковник Прокоф'єв С.С. - начальник політвідділу ВВ МВС Українського округу в період 28.07.1943 по 16.12.1952 р.

Генерал-майор Кузнецов В.В.  - начальник політвідділу ВВ МВС України, працював з 16.12.1952 р. по 26.03.1962 р.

Генерал-майор Романенко І.А. - начальник політвідділу ВВ МВС
України, потім ВВ МВС СРСР по Україні і Молдавії. Працював з 26.03.1962 р. по
13.07.1973 р.             

Генерал-майор Поздняков О.П. начальник політвідділу ВВ МВС СРСР по Україні та Молдові. Працював з 13.07.1973 р. по 15.04.1976 р.

Гене­рал-майор Лобачев В.Г. - начальник політвідділу ВВ МВС СРСР по Україні і Мол­дові у період 16.4.1976 по 20.01.1987 р.

Генерал-майор Санін В.Н. начальник політвідділу ВВ МВС СРСР по Україні і Молдові. Працював з 20.01.1987 по 12.09.1991 р. трагічно загинув у автокатастрофі у 1991 р.

У 70-80 роки військова рада і політуправління ВВ МВС СРСР 7 разів вияв­ляли довіру внутрішнім військам МВС України виступити ініціатором змагання серед військових частин внутрішніх військ колишнього Радянського Союзу. Всі рази особовий склад військ цю довіру виправдовував. Взяті зобов'язання були викона­ні. Змагання позитивно впливало на стан службово-бойової діяльності, навчання, зміцненні військової дисципліни у військах. Цьому сприяла активна організатор­ська і виховна робота.

У наказах Міністра внутрішніх справ СРСР внутрішні війська МВС по Украї­ні і Молдові не раз відзначалися в числі передових об'єднань. У 1981 р. Управ­ління внутрішніх військ по Україні і Молдові посіло перше місце у внутрішніх військах МВС СРСР і нагородже­но перехідним Червоним Прапором МВС СРСР.

СПОРТ.

Бойова служба вимагає від воїна будь якої спеціальності високої фізичної витри­валості. Тому у військах надається велика увага фізичній підготовці і спорту, ви­хованню сильних, спритних, витривалих воїнів, утягуванню їх до регулярних за­нять прикладними видами спорту.

У 1966 році при Управлінні військ була створена штатна спортивна команда, у якій виросло чимало майстрів спорту міжнародного класу, олімпійських чемпіо­нів і рекордсменів.  

 Майор Борзов В.П - заслужений майстер спорту СРСР, двократний чемпіон XX Олімпійських Ігор, неодноразовий чемпіон СРСР.

Олег Блохін - заслужений майстер спорту СРСР, кращий нападаючий футбо­льної команди "Динамо" Київ.

ВНУТРІШНІ ВІЙСЬКА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

26 березня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про війська внутрішньої та конвойної охорони", який положив початок існуванню військ пра­вопорядку незалежної України.

31 жовтня 1995 р. Верховна Рада України внесла ряд змін і доповнень до цього Закону і повернула військам їх історичну назву. Відтепер вони стали називатися внутрішніми військами МВС України.

„Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони ва­жливих державних об'єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, охорони виправно-трудових установ, а також участі в охороні громадсь­кого порядку та боротьбі із злочинністю”. (ст. 1 Закону України "Про внутрішні війська МВС України")

Основними завданнями внутрішніх військ є:

1.  Охорона та оборона важливих державних об'єктів, об'єктів матеріально-технічного та військового забез­печення Міністерства внутрішніх справ України;

 2.           Супроводження спеціальних вантажів;

3.           Здійснення пропускного режиму на об'єктах, що охороняються;

4.           Конвоювання заарештованих і засуджених;

5.           Охорона підсудних під час судового процесу;

6.           Переслідування і затримання заарештованих і засуджених осіб, які втекли з-під варти;

7.           Участь в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю;

8.           Участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об'єктах, що охороня­ються.

Забороняється використання внутрішніх військ для виконання завдань, не пе­редбачених цим Законом.

Створення Національної гвардії України

4 листопада 1991 року на базі внутрішніх військ була створена Національна гвардія України.

Національна гвардія України є державний озброєний орган, створений на базі внутрішніх військ, покликаний захищати суверенітет України, її територіальну цілісність, а також життя та особисту гідність громадян, їх конституційні права і свободи від злочинних посягань та інших антигромадських дій (із Закону Украї­ни "Про Національну гвардію України").

СТВОРЕННЯ ЧАСТИН СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ.

22 лютого 1995 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 137 у складі внутрішніх військ були створені три частини спеціального призначення, для участі в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, оперативного реагування на дії злочинних угруповань і виконання інших передбачених чинним законодавством завдань.

В серпні 2004 року була в автономній республіці Крим був створений 47-й полк спеціального призначення.

Повернення спеціальних моторизованих військових частин міліції до складу внутрішніх військ

20 січня 1995 року Указом Президента України №71/95, з метою посилення охорони громадського порядку, захисту прав і законних інтересів громадян та боротьби зі злочинністю, зі складу Національної гвардії України були передані до внутрішніх військ МВС України 14 спеціальних моторизованих військових час­тин міліції разом із озброєнням, бойовою технікою і військовими містечками, які були передані Національній гвардії України у грудні 1991 року зі складу внутрі­шніх військ.

Внутрішні війська складаються

із з'єднань, військових частин і підрозділів по охороні важливих державних об'єк­тів, зокрема атомних електростанцій, і виправно-трудових установ, по супрово­дженню спеціальних вантажів і конвоюванню заарештованих і засуджених, із військових частин спеціального призначення та спеціальних моторизованих вій­ськових частин міліції, підрозділів зв'язку, військових установ, навчальних закла­дів та учбових частин.

(ст. 7 Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України")

Реформування внутрішніх військ

Згідно з Концепцією розвитку системи МВС у 1997 році від внутрішніх військ до органів і установ виконання покарань були передані функції нагляду, а в 1999 році - функції охорони установ кримінально-виконавчої системи.            

СПЕЦІАЛЬНІ МОТОРИЗОВАНІ ВІЙСЬКОВІ ЧАСТИНИ МІЛІЦІЇ

Виконують завдання з охорони громадського порядку, громадської безпеки та боротьби зі злочинністю у 20-ти обласних центрах та 12-ти містах обласного під­порядкування, виділяючи для цього щодня в середньому 6200 військовослужбов­ців для несення патрульної служби на 965-ти піших та 48-ми автомобільних мар­шрутах.

З 23 по 27 червня 2001 року особовий склад військ виконував завдання щодо за­безпечення правопорядку і громадської безпеки під час візиту в Україну Глави Держави Ватикан Папи Іоанна Павла II. Завдання виконані в повному обсязі.

Частини з організації служби конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних під час судового процесу

Конвоюють підсудних: по 43 залізичним маршрутам (171 рейс за мі-яць, 2052 - за рік); по 38 автомобільним маршрутам (170 рейсів за місяць, 2040 за рік). Здійснють: охорону підсудних у 50 судових установах з 127 залами судоих засі­дань. Щодня на бойову службу залучається 7313 військовослужбовців.

ЧАСТИНИ З ОХОРОНИ ОСОБЛИВО ВАЖЛИВИХ ДЕРЖАВНИХ ОБ'ЄКТІВ ТА СПЕЦІАЛЬНИХ ВАНТА­ЖІВ

Під охороною знаходяться: 9 об'єктів військово-промислового комплексу, 4 атомні електростанції та Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС", 3 науково-дослідні установи, що мають ядерні реактори, науково-дослідний інститут хімічної промисловості, спеціальні вантажі, у тому числі яде­рні матеріали.

Частини та підрозділи з охорони дипломатичних та консульських представ­ництв

Під  охороною знаходиться 112 об'єктів дипломатичного призначення:

-            55 посольств;

-            22 консульські установи;

-           20 резиденцій послів;

-           9 міжнародних організацій;

-            5 торгових представництв.

Загинули при виконанні службових обов'язків

15 секунд подвигу

23 грудня 1996 року - ця дата назавжди увійшла в історію внутрішніх військ. Того дня воїни судової варти, до складу якої входив Дмитро Давидов, мужньо вступили в двобій з небезпечними злочинцями, які намагалися здійснити втечу з будинку Харківського обласного суду.

Бандити напали зненацька. У вузькому коридорі суду зав'язалася запекла су­тичка між вартовими та озвірілими злочинцями. Боротьба тривала 15 нескінчено довгих секунд. Для Дмитра вони стали часом найвищого випробування, часом подвигу. Він виконав свій обов'язок і ціною власного життя врятував від загибелі товаришів, став на перешкоді злочинцям.

Дмитро Давидов нагороджений відзнакою Президента України орденом "За мужність" III ступеня посмертно.

Стрибок у безсмертя

13 червня 1997 року сталася трагедія під час проведення спільних навчань спец підрозділів МВС та СБУ. При проведенні випробовування спускового при­строю для без парашутного десантування особового складу з борту вертольота стався непередбачений обрив фала. Виконання цього завдання стало останнім для вірного сина України Миколи Гаврилюка.

Миколі була притаманна одна з головних рис справжнього офіцера: він завжди намагався вчити і надихати підлеглих особистим прикладом. Саме тому він на­стояв: складний стрибок та небезпечне завдання вперше має виконувати саме він. Микола Гаврилюк нагороджений відзнакою Президента України - орденом "За мужність" III ступеня посмертно.

На передньому краї

У ніч з 24 на 25 жовтня 1998 року в місті Шостці повертаючись додому, прапо­рщик Литвяк Віталій Михайлович почув крик про допомогу. Наблизившись до місця події, він побачив, що якийсь чоловік загрожує жінці та маленькій дівчинці. Віталій кинувся на їх захист. Рішучі дії прапорщика трохи витверезили на­падника і він квапливо зник у темряві. Жінка з дочкою повернулися додому, а Ві­талій попрямував до свого будинку. Раптом із темряви з'явився той же невідо­мий і завдав Віталію підступний але смертельний удар ножем.

1 лютого 1994 року полковник Бобир Євген Миколайович, прямуючи до під­розділу з командуючим внутрішніми військами генерал-майором Борисенком В.А. на автомобілі, трагічно загинув у дорожньо-транспортній пригоді.

Рядовий Мельник Валерій Михайлович проходив службу у механізованій роті частини спеціального призначення     (м. Калинівка). 11 вересня 1998 року, рухаючись на автомобілі, трагічно загинув у дорожньо-транспортній пригоді разом з командиром полку полковником Демічем Валерієм Федоровичем.

Став на шляху злочинця

У місті Іллічівськ, що під Одесою, 1 січня 2002 року під час затримання озброєного злочинця геройські загинув заступник командира взводу молодший сержант Франчук Іван Олександрович.

Іван любив Україну, її народ. Саме тому, не вагаючись, переслідував, ціною свого життя попередив тяжкі наслідки дій озброєного злочинця.

Двобій зі стихією

Зима 2002-2003 року на Дніпропетровщині видалася сніжною і дуже холодною. На початку весни у зв’язку з льодоходом на річках Самарі і Вовчі у Павлоградському районі склалася  напружена ситуація. Повінь могла завдати значних матеріальних збитків господарству району та місцевому населенню. У цих умовах військовослужбовці військової частини 3024 надавали допомогу працівникам міністерства з надзвичайних ситуацій у недопущенні трагедії. В ході операції, яка відбулася 24 березня 2003 року, опір льоду було подолано, але, на жаль, ціною життя військовослужбовця – молодшого сержанта Євгена Миколайовича Махотіна. За мужність і відвагу по ліквідації наслідків стихійного лиха молодший сержант Махотін Є.М. нагороджений відзнакою внутрішніх військ МВС України „Мужність честь закон” (посмертно).

До кінця виконав службовий обов’язок

25 листопада 2003 року близько 21.35 на патрульно-постовій службі по охороні громадського порядку на маршруті № 520 Київського району міста Сімферополь під час затримання підозрюваних у скоєні злочину отримав смертельне ножове поранення в серце стрілець І патрульної роти патрульного батальйону військової частини 3009 рядовий за контрактом Турбінов Д.Ю.

Знаходячись у складі військового наряду з охорони громадського порядку рядовий за контрактом Турбінов Дмитро Юрійович сміливо вступив у двобій зі злочинцями, які наражали на небезпеку цивільне населення міста Сімферополя та ціною власного життя попередив їх злочинні дії. Він до кінця виконав свій службовий обов'язок.

Указом Президента України рядовий Турбінов Д.Ю. нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Старший прапорщик Баширов Сергій Євгенович під час проведення тактико-спеціальних занять з гірської підготовки 7 серпня 2004 року загинув при виконанні спуску на фалі. Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню (посмертно).

Підготовка офіцерських кадрів.

Після розпаду СРСР і проголошення незалежності України не залишилося жод­ного військово-навчального закладу для підготовки офіцерських кадрів для внут­рішніх військ МВС України. Утворився великий некомплект офіцерів у ланці взвод-рота. Компенсувати його довелося за рахунок відкриття курсів по підгото­вці молодших лейтенантів. За 4 роки їх було підготовлено більше 400 чоловік.

Паралельно офіцери тактичної ланки готуються на факультетах внутрішніх військ при Київському інституті внутрішніх справ та при Академії прикордонних військ України.

Протягом 1995-1997 років понад 250 випускників цих навчальних закладів по­повнили лави військ правопорядку.

Фахівців для внутрішніх військ готують також навчальні заклади Міністерст­ва оборони України.

Офіцери оперативно-тактичного рівня для військ готуються в Академіях Зброй­них Сил України та Прикордонних військ, а також у Київському військовому гу­манітарному інституті. Офіцерів оперативно-стратегічного рівня готує Академія Збройних Сил України.

На даний момент кузнею офіцерських кадрів для внутрішніх військ МВС України є Харківський Військовий інститут внутрішніх військ та факультет внутрішніх військ Київського юридичного інституту МВС України.

Виховна робота.      

Виконання складних і відповідальних завдань, покладених на війська, неможливе без високих морально-психологічних і бойових яко­стей всіх категорій військовослужбовців, суворого дотримання чинного законо­давства, міцної військової дисципліни і згуртованості військових колективів. Все це досягається організаторською і виховною роботою. Ось чому цим питанням у військах приділяється належна увага. Склалося так, що біль­шість офіцерів виховних структур низової ланки не мають спеціальної освіти. На до­помогу їм у 1997 році при ГУВВ МВС України були створені курси підвищення кваліфікації, на яких навчалося 70 офіцерів-вихователів. Головне управління військ у 1997-1998 рр. Видало навчально-методичний посібник "Організація виховної роботи в підрозділах внутрішніх військ МВС України" та посібник з гуманітарної підготовки, до якого увійшли основні теми, передбачені тематичним планом для вивчення. Начальник управління виховної роботи ГУВВ полковник Молдавчук В.С. більше 30-ти років присвятив справі організації та вдосконалення виховного процесу з особовим складом і зараз весь свій життєвий та ратний досвід передає підлеглим, для яких слугує прикладом виконання військового обов’язку. Багато робить для вивчення й пропаганди досвіду виховної роботи, ідей війсь­кової дружби, братерства і товариства газета внутрішніх військ МВС України "Ратник".

Робота ветеранських організацій.

Традиції внутрішніх військ - це те джерело, звідки черпає мужність, сміливість і бойову майстерність сьогоднішнє покоління воїнів. Ветерани є живими носіями кращих традицій військ, тому вони щиро передають їх молоді, як естафету поко­лінь, щоб сьогоднішні воїни свято берегли їх і примножували. Діяльність ветера­нів високо цінується командуванням військ і керівництвом МВС України.

У 2002 році головою Асоціації ветеранів внутрішніх військ МВС України обраний полковник у відставці Павлов П.П..

У частинах військ приділяється велика увага організації відпочинку і дозвілля особового складу. Центрами духовного відпочинку, естетичного і культурного виховання воїнів є клуби і бібліотеки частин. Більшість бібліотек очолюють чу­дові жінки, справжні патріотки військ, які віддали цій роботі десятки років свого життя, стали ветеранами бібліотечної справи.

Фізична підготовка.

Виконання службово-бойових завдань вимагає від кожного воїна неабиякої фізичної підготовки. Тому у військах надається велика увага заняттям з фізичної підготовки, проведенню спортивних змагань та спартакіад, які включають п'ять основних видів: боротьбу самбо, рукопашний бій, кульову стрільбу, багатоборст­во груп захоплення та багатоборство снайперів міліції.

Спортсмени вищої кваліфікації готуються у штатній спортивній команді при ГУВВ, яка існує більше 30 років. У внутрішніх військах служать зірки світової величини. На останній олімпіаді в Афінах представники внутрішніх військ завоювали нагороди найвищого ґатунку:

Яна Клочкова (плавання) – 2 золоті медалі;

Олена Красовська (легка атлетика) – срібна медаль;

Тетяна Антипова – Терещук (легка атлетика) – бронзова медаль;

Ганна Балабанова (веслування на байдарці) – бронзова медаль;

Сергій Білоущенко (веслування академічне) – бронзова медаль.

МЕМОРІАЛЬНИЙ ЗАЛ.

В меморіальному залі розміщені експозиції, які розповідають про частини, військовослужбовців що мають великі заслуги перед державою, українським на­родом.

1.  Частини, які нагороджені орденами та мають почесні звання.

2.            Герої Радянського Союзу - воїни внутрішніх військ.

3.            Герой України – майор Клочкова Яна Олександрівна.

4.            Військовослужбовці, які навічно зараховані до списків частин внутрішніх
військ.

5.            Військовослужбовці внутрішніх військ, які нагороджені орденами.

6.            Військовослужбовці та службовці, які мають почесні звання.